Україна є підписантом Конвенції ООН про права дитини, а також Женевської Конвенції 1951 року стосовно статусу біженця, де окремо наголошує, що права дітей-біженців та дітей, які шукають притулку, захищаються положеннями, викладеними у ній, незалежно від того, чи перебувають такі діти поза межами країни свого походження. Усе законодавство щодо надання притулку, яке стосується дітей, відображає положення Конвенції та її основний принцип, «принцип найкращого інтересу дитини».

        Після підписання та ратифікації міжнародних конвенцій, що захищають права шукачів притулку, біженців та права дітей, Україна створила правові рамки з метою захистити права дітей цієї категорії.

         Діти, розлучені із сім’єю, які звернулись до компетентних органів із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які не є громадянами України – це окрема категорія дітей, для яких притаманні:

-         відсутність супроводу батьків, чи одного з них або опікуна чи піклувальника, призначених відповідно до законодавства країни походження;

-         можлива наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, за ознаками раси, віросповідання національності, громадянства, належності до певної групи або політичних переконань;

-         можлива потреба у додатковому захисті внаслідок виникнення загрози життю, безпеці чи свободи в країні походження, через приниження гідності, чи покарання;

-         проблеми з наявністю будь-яких офіційних документів, які підтверджують особу, підстави для прибуття на територію України; знанням мови, адаптацію та інше;

-         можлива потреба у соціально-психологічній допомозі у зв’язку із різноманітними несприятливими умовами та екстремальними ситуаціями.

Одним із важливих кроків на шляху до вдосконалення системи захисту прав такої категорії дітей, шукачів притулку в Україні стало прийняття 8 липня 2011 року Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

     Оскільки Україна, відповідно до Конвенції ООН про права дитини, повинна забезпечити рівність прав усіх дітей - як своїх громадян, так і тих, які перебувають на території держави тимчасово, і які звернулись за міжнародним захистом.

Законодавством України прийнято низку нормативних документів, якими законодавчо віднесено дітей, розлучених із сім’єю до категорії дітей, позбавлених батьківського піклування та передбачено надання їм відповідного статусу:

-         Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», постанова Кабінету Міністрів України віл 24 вересня 2008 р. №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини»),

-         Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту ( Верховна Рада України Закон від 08.07.2011 № 3671-VI ), який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні;

-         Наказ МОЗ, МОН та Мінсоцполітики від 23.10.2013 № 903/1464/711 «Про здійснення обстеження для встановлення віку дитини, яка залишилась без піклування батьків та потребує соціального захисту»;

-         Постанова Кабінету Міністрів від 16.11.2016 р.№832 «Про особливості соціального захисту розлучених із сім’єю дітей, які не є громадянами України, якою затверджено Порядок взаємодії державних органів та органів місцевого самоврядування під час виявлення розлучених із сім’єю дітей, які не є громадянами України, де чітко визначено механізм взаємодії державних органів, органів місцевого самоврядування та служб у справах дітей під час роботи з цією категорією неповнолітніх.

Нагальність даного питання, щодо вирішення проблем із наданням легального та соціального захисту дітям-біженцям та дітям, які шукають притулку в Україні, із особливою увагою до дітей без супроводу, було визнано на державному рівні, коли стало явним зростання кількості неповнолітніх без супроводу. Українське законодавство окреслює необхідні процедури, але механізм міжвідомчої взаємодії не був прописаним, хоча за законом міграційні служби та служби у справах дітей несуть однакову відповідальність за захист прав дітей-біженців та дітей, які шукають притулку. Неповнолітні без супроводу складають найбільш уразливу категорію серед шукачів притулку та біженців в Україні, особливо через те, що вони є неповнолітніми, вони стикаються з найбільшими труднощами в доступі до вельми бюрократичної системи, яка могла б надати їм певного захисту, такого як притулок. Часто проблема постає відразу, коли неповнолітній шукач притулку перетинає кордон України. В більшості випадків, державні прикордонники затримують неповнолітніх без супроводу на основі нелегального перетинання кордону. В таких випадках процес часто затримується, якщо органи влади не беруть до уваги той факт, що затриманий заявляє себе неповнолітнім й коли доступ до отримання консультацій по міграційних питаннях обмежений.

Отже покрокові дії державних органів, органів місцевого самоврядування та служби у справах дітей:

У разі виявлення посадовою особою органу державного кордону чи загону Держприкордонслужби в пункті пропуску (пункті контролю) дитини, розлученої із сім’єю, така посадова особа:

  1. Роз’яснює дитині з урахуванням її віку, зрозумілою для неї мовою, у разі потреби із залученням перекладача, можливість подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,і порядок такого подання;
  2. Невідкладно повідомляє про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, територіальному органу Державної Міграційної Служби і органу опіки та піклування за місцем її виявленні;
  3. Посадова особа Держприкордонслужби складає акт про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, яка не є громадянином України відповідно до Порядку до Акту надаються копії всіх наявних документів, що стосуються виявленої дитини розлученої із сім’єю: (протокол адміністративного затримання, протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів, протокол зустрічі прикордонних Уповноважених, документів, що посвідчують особу/в тому числі пошкоджених, відомостей отриманих з консульських установ, тощо). /При призначенні законного представника органу опіки та піклування передаються всі наявні оригінали документів. У разі   невідповідності даних в акті, порушення термінів його складання, складання акту невідповідної форми, процес роботи з дитиною, її влаштування, тощо ускладнює або унеможливлює роботу органу опіки та піклування з дитиною, розлученою із сім’єю.
  4. Забезпечує протягом 24 годин передачу дитини, розлученої із сім’єю представнику органу опіки та піклування і територіальному органу ДМС, про що складає акт приймання-передавання особи (дитини, розлученої із сім’єю (за відповідною формою). Попередньо погоджується час і місце передачі дитини, розлученої із сім’єю.
  5. Керівник органу опіки та піклування видає довіреність на представництво інтересів дітей, розлучених із сім’єю, від імені органу опіки та піклування працівнику служби у справах дітей.
  6. Органом опіки та піклування за поданням служби у справах дітей таким дітям призначають законних представників з метою дотримання їх прав та законних інтересів під час звернення до міграційної служби із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, та подальшої процедури визначення статусу біженців або додаткового захисту.Законним представником подаються відповідні заяви до управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання таких неповнолітніх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, сприяє влаштуванню дитини-біженця, або дитини, яка потребує додаткового захисту, до закладів або установ, у яких проживають діти-сироти та діти позбавлені батьківського піклування, з урахуванням інтересів дитини.
  7. Представник служби у справах дітей за сприяння представника територіального органу ДМС невідкладно забезпечує супроводження дитини до закладу охорони здоров’я, за місцем її виявлення, для проведення медичного обстеження та надання, в разі потреби, невідкладної медичної допомоги.
  8. На підставі отриманої від закладу охорони здоров’я довідки про стан здоров’я дитини, розлученої із сім’єю, акта про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, акта про приймання-передачу дитини, розлученої із сім’єю та інших документів, представник служби у справах дітей та територіального ДМС, протягом доби, вживає заходів для тимчасового влаштування дитини, розлученої із сім’єю. Під час влаштування дитини передаються копія акта про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, акта про приймання-передачу дитини, розлученої із сім’єю, довідка про стан здоров’я, наказ/направлення служби у справах дітей та невідкладно залучає центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Законний представник дитини, розлученої із сім’єю забезпечує захист прав та інтересів дитини, доступ дитини до безоплатної правової допомоги.
  9. Служба у справах дітей за місцем виявлення дитини, розлученої із сім’єю приймає рішення, яке оформляється наказом, про взяття її на первинний облік дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Готує документи для надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 24.09.2008 р. №866, сприяє влаштуванню дитини-біженця, або дитини, яка потребує додаткового захисту, під опіку, піклування, у прийомну сім’ю, ДБСТ, до медичних, навчальних, виховних закладів, інших закладів або установ, у яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, з урахуванням інтересів дитини.