Дев’ять років тому в одному з номерів «Вістей Ужгородщини» Вячеслав Дворський, тоді керівник місцевої дирекції ПАТ « Банк Форум», депутат районної ради, розповідав про свої наміри поліпшити життя односельчан-коритнянців. Його обіцянки не розійшлися з ділом. Люди і нині згадують, як молодий депутат допоміг з вуличним освітленням. З його активною участю було облаштовано одне з перших у районі сучасне спортивне поле зі штучним покриттям.
Уже минуло більше місяця, як Вячеслав Миколайович очолив районну державну адміністрацію. Наша розмова з новим очільником Ужгородщини про те, як його зустріли в новому колективі, плани на майбутнє, проблеми району.
– Вячеславе Миколайовичу, давайте почнемо з традиційного запитання: кілька слів, будь ласка, про себе, родину. Представтесь таким чином нашим читачам.
– Мої батьки зі Свалявщини. Обоє закінчили Іркутський інститут сільського господарства. Мати – агрохімік, батько – інженер-електрик. Після закінчення вишу все життя працювали у тепличному комбінаті «Весна», у Часлівцях. Мені було шість років, коли ми поселилися у Коритнянах. То ж вважаю себе корінним мешканцем Ужгородщини. Закінчив місцеву школу.
– До речі, із золотою медаллю. У школі вас часто згадують, розповідали, як ви подарували учням один з перших комп’ютерів, а малятам дитячого садка – музичний центр.
– Я люблю приходити до рідної школи. Тут якась особлива аура. Впевнений, що такі відчуття у кожного, усім приємно згадувати юні роки, своїх вчителів, які вклали у нас не лише знання, а й душу, вчили доброті, милосердю. Формували наш світогляд, активну життєву позицію, прищепили нам навики, вкрай необхідні у подальшому житті. Багато випускників нашої школи здобули вищу освіту. Я закінчив Національний аграрний університет, за спеціальністю економіст. Нас у батьків двоє. Сестра також має вищу освіту, стала фінансистом. Тепер вона підприємець. Так склалося, що я почав працювати у банківській сфері. Розпочинав у банку «Аваль». У 2008 році очолив Ужгородську дирекцію ПАТ «Банк Форум». Останнє місце роботи – керівник реґіонального відділення банку «Південний»
– Що спонукало залишити банківську справу і податися у владу?
– Серйозних причин, які б змусили мене зробити цей крок, не було. Знаєте, хотілося взяти участь у конкретних справах, вкласти в них якусь частку і своєї праці. Чесно кажучи, хотілось розпочати щось нове, допомогти району у розв’язанні деяких проблем. Бачити конкретні результати своєї праці. Кажуть, було багато претендентів на цю посаду, але на співбесіду в офіс президента за програмою «Ліфт» поїхав лише я один. Головним для себе чітко визначив – не стояти осторонь проблем.
– І потрапили якраз у нелегкий час реформування влади. До речі, що думаєте з приводу того, що Холмківську ОТГ не включили до перспективного плану розвитку громад Закарпаття?
– Так, час нелегкий. Щодо Холмківської об’єднаної територіальної громади, на мою думку, треба просто почекати, проаналізувати все як слід. Рішення не просте. Як вже відомо, скоро не буде ні районних рад, ні держадміністрацій. З’являться префектури, префекти, на плечі яких і ляжуть всі основні проблеми. Довелося переглядати штат райдержадміністрації, скоротили ми 40 відсотків працюючих. Зробити це було нелегко, адже йшлося про людські долі. Зробимо все можливе, щоб допомогти людям працевлаштуватися. Особливо реформування стосувалося управління економіки та відділу агропромислового розвитку.
– Як складаються ваші стосунки з районною радою? Адже в деяких районах можна спостерігати, як ділять між собою владу.
– Якщо кожен прагне будь-що поставити «суперника» на місце (ось це – моє, ти сюди носа не потикай) – впевнений, добра не буде. Пани скубуться, а в мужиків чуби тріщать. Впевнений, що ми з районною радою працюватимемо у супрязі. Так і проблеми вірішуватимуться легше. При владі у районній раді молода команда. Усіх знаю давно. Радо долучаюся до них. Переконаний, що працюватимемо злагоджено. Та й вже працюємо. Райдержадміністрація – це така система, яка на собі утримує знизу невдоволення людей, їхні труднощі, а зверху – неповні, інколи недосконалі, законодавчі акти, закони. Часто вони просто незрозумілі людям. Перший контакт з людьми, їхнє незадоволення сьогоденням завжди припадає на районні структури. Люди обурюються малими зарплатами, мізерними пенсіями, високими цінами. Місцеве самоврядування та місцева державна адміністрація – не вороги і не конкуренти. Ми наче співавтори розвитку району, партнери у забезпеченні єдності державної політики. Мені подобається, що в молодої команди районної ради найперший і головний пріоритет – людина з її запитами, проблемами і потребами. Ми працюємо разом над тим, щоб їх вирішити, щоб життя кожного поліпшувалося, ставало благополучнішим. Ми – однодумці. Робимо одну справу.
– Проблем багато?
– Звичайно, як і всюди. Життя не стоїть на місці, все підкидає нові проблеми.
– Район завжди був лідером в області…
– Лідерство треба підтримувати. Знаєте, як сказав один мудрець: «Слава – це дуже дороговартісний товар, але біда в тому, що зберегти його дуже важко». І районна влада це розуміє. Про мою участь в успіхах Ужгородщини мені говорити ще заскоро, але, надіюся, що співпраця принесе належний результат. Вірю, що мої фахові знання фінансиста та економіста безперечно знадобляться. Виберемо правильні пріоритети, зважимо всі «за» і «проти», щоб скерувати кошти на вирішення головних проблем. Бо район має потужний потенціал, але завжди бракує коштів.
– Можете конкретизувати проблеми?
– Є навчальні заклади, дитячі садки, які потребують ремонтів, і не поверхових, а капітальних. Це, наприклад, у Руських Комарівцях, Дубрівці тощо. Освіті завжди, як і медицині, приділялося багато уваги. За рахунок державного бюджету зараз будуємо в районі чотири амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Це у Невицькому, Ратівцях, Коритнянах, Есені.
Відрадно, що влада веде інтенсивний пошук потенційних партнерів для співпраці, реалізації привабливих проектів. Взаємовигідне співробітництво маємо з партнерами Угорщини та Польщі, інших країн. Вірю, що таке партнерство принесе вагомі плоди.
– Щодня на прийомі і в голови ради і у вас багато відвідувачів.
– Так, переважно люди просять матеріальну допомогу.
– Чомусь у нашій державі вважають, що давати це важливіше, ніж забезпечити умови для заробітку.
– На жаль, людей, упевнених у тому, що держава їм повинна забезпечити все – більшість. Тому й політики не думають над тим, як дати людям вудку. Усі прагнуть запаморочити людям голови обіцянками «дати готову рибу»
– Вячеславе Миколайовичу, а до себе у вас є претензії?
– Дуже багато. Завжди думаю, що ще все не зробив, не досяг. Часто аналізую свої кроки, картаю себе, що я десь не так поводився. Знаєте, я не пророк, у мене немає беззастережної впевненості, що все, що я кажу, – абсолютно правильно. Але це моє бачення, моє сприйняття. Часто мої опоненти були значно жорстокіші в оцінках. Вони, як правило, завжди переконані, що тільки вони мають рацію. А я припускаю, що можу помилятися і радий прислухатися до мудрих порад. У цьому істотна відмінність між мною і моїми опонентами.
– Дякуємо за відверту розмову. Бажаємо успіхів!
Розмовляла
Марія Підгорна
Остання зміна сторінки: 17-03-2020 08:55