Ґендерні витоки насильства в сім’ї Відповідно до ст. 24 Конституції України громадянам України гарантуються рівні права незалежно від статі, чоловіки і жінки мають рівні можливості реалізації своїх прав та свобод. Принцип рівних прав чоловіків і жінок закріплений і в інших нормативно-правових актах, зокрема Сімейному кодексі, Кодексі законів про працю, Цивільному і Цивільно-процесуальному кодексах, Кодексі про адміністративні правопорушення, Кримінальному і Кримінально-процесуальному кодексах України тощо. З 2005 року діє Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Але, незважаючи на це, реальне становище чоловіків та жінок відрізняється майже в усіх сферах життя. Звичайно, значною мірою це обумовлено біологічними відмінностями чоловіків і жінок, насамперед, різними ролями у відтворенні нових поколінь. Але не тільки ці відмінності визначають різне становище чоловіків та жінок у суспільстві. Не менше значення мають ті традиції і звичаї, які складалися протягом усієї історії народу та відображають особливості давніх умов існування людини. І хоча старовина давно відійшла в минуле, сформовані тоді традиції і звичаї досі продовжують впливати на суспільство. Така обумовленість суспільних ролей чоловіка і жінки традиціями, соціальними настановами, засвоєними стереотипами поведінки спонукала соціологів сформулювати нове поняття – «ґендер», яке означає сукупність не біологічних, а соціально-культурних ознак, що визначають місце і роль людини як чоловіка або жінки у різних сферах особистого, сімейного і громадського життя. Відмінність у суспільному становищі чоловіків і жінок є причиною специфічних насильницьких дій, які об’єднуються поняттям «ґендерне насильство». Це поняття охоплює такі насильницькі дії проти особи, причиною яких є стать жертви насильства, а також визначені суспільною думкою ролі людей та їхня очікувана поведінка. Це поняття включає насильство в сім’ї, а також інші насильницькі дії, такі, як сексуальне насильство, примусова проституція, сексуальні домагання на роботі тощо. Традиційні погляди, уявлення щодо ґендерних ролей, які не ґрунтуються на об’єктивних даних, не враховують величезної різноманітності людей і мають у своїй основі думку про другорядність однієї статі порівняно з іншою, називають ґендерними стереотипами. Ґендерні стереотипи, наприклад, можуть обмежувати людину у виборі професії, чим заважають її всебічному розвитку і самореалізації. Згідно з такими стереотипами, головне призначення жінки – бути матір’ю, хатньою господинею, а чоловіка – матеріально забезпечувати сім’ю. Такі уявлення, очевидно, давно вже  не відповідають сучасним умовам життя. Ґендерні стереотипи міцно закріпилися в суспільстві і завдають значної шкоди його розвитку. Ґендерні стереотипи відіграють істотну роль у поширенні насильства в сім’ї, насамперед над жінками. Під впливом цих стереотипів, як правило, перебувають насильники-чоловіки, часто жертви насильства та особи, які їх оточують, а іноді й працівники міліції, які за своїм посадовими обов’язками мають втручатись у випадки насильства в сім’ї. Чоловіки, які чинять насильство в сім’ї, часто схильні підкреслювати перевагу чоловічої статі, особливу відповідальність чоловіка за добробут сім’ї, роль годувальника, лише завдяки якому сім’я існує. Це дає їм підстави вимагати від оточуючих особливої поваги, виконання всіх примх і забаганок. Навіть у тих випадках, коли немає інших підстав для гордості, його самоповага живиться думкою про те, що він заслуговує на повагу вже тому, що він чоловік. Іноді до цього додається ще бажання бути «крутим хлопцем». У поєднанні ці риси утворюють те, що психологи називають «комплексом мачо». Такий чоловік без коливань вдається до насильства, як тільки йому здається, що поставлено під сумнів його виняткове становище в сім’ї або репутація «крутого хлопця». Жінки – жертви насильства в сім’ї, які перебувають під впливом ґендерних стереотипів, нерідко вважають себе винними в тому, що над ними вчинене насильство, можуть розглядати його як заслужене покарання за реальні або уявні помилки, не відчувають того, що порушуються їхні права, схильні все вибачати насильнику, соромляться оприлюднювати факти насильства та звертатися за допомогою до міліції чи соціальних служб. При спілкуванні з жертвою насильства необхідно роз’яснити їй, що ніхто не має права чинити над нею насильство, що насильство є порушенням її прав, а також порушенням законодавства. Це буде сприяти руйнуванню ґендерних стереотипів жертви і заохочувати її шукати вихід із ситуації насильства. Ще гірше, коли носієм ґендерних стереотипів є офіційна особа, яка за своїми посадовими обов’язками повинна протидіяти насильству в сім’ї. Найчастіше це трапляється з працівниками міліції – чоловіками, хоча працівники інших структур, у тому числі й жінки, часто також не є вільними від таких стереотипів. Навряд чи такі працівники зможуть ефективно захистити жінку чи надати їй допомогу, якщо вони вважають, що жінка повинна бути покірною, слухняною, виконувати всі примхи чоловіка, а той має право вирішувати, карати її чи ні. Зустрічаються ще працівники міліції, які можуть запитати кривдника: «За що ти її побив?». Тим самим кривднику чітко дають зрозуміти, що він має право бити жінку, якщо, на його думку, для цього є вагомі причини. Подолання ґендерних стереотипів у суспільстві взагалі і в тих, хто має боротися з насильством у сім’ї, є важливою складовою попередження такого насильства. Найперше від таких стереотипів повинні звільнитися ті, хто працює у сфері боротьби з цим явищем. Усім, хто може впливати на громадську думку, треба докладати постійних зусиль до подолання ґендерних стереотипів у суспільстві. Лише позбувшись їх, можна об’єктивно і неупереджено ставитися як до жертви насильства, так і до кривдника. Вивільнення суспільної свідомості з полону таких стереотипів є необхідною умовою подолання насильства в сім’ї.

Основні теорії насильства Сьогодні виділяють такі чинники, що призводять до прояву насильства в сім’ї:

 – соціальні (напруження, конфлікти, насильство в суспільстві, пропагування в засобах масової інформації насильства як моделі поведінки);

 – економічні (матеріальні нестатки, відсутність гідних умов життя поряд із відсутністю умов для працевлаштування, заробляння грошей, економічна залежність, безробіття);

 – психологічні (стереотипи поведінки);

 – педагогічні (відсутність культури поведінки – правової, моральної, громадянської, естетичної, економічної, трудової);

– соціально-педагогічні (відсутність усвідомленого батьківства, сімейних цінностей у суспільстві, позитивної моделі сімейного життя на засадах ґендерної рівності, сімейного виховання на основі прав дитини);

 – правові (ставлення до насильства як до внутрішньосімейної проблеми, а не як до негативного суспільного явища, до членів сім’ї як до власності через відсутність правової свідомості);

 – політичні (прихильність до ґендерних стереотипів, недостатній пріоритет проблем сім’ї та ґендерної рівності, увага до материнства і дитинства, а не сім’ї в цілому, брак уваги до батьківства, чоловіків);

 – соціально-медичні (відсутність репродуктивної культури у населення, відповідального батьківства, системи сімейних лікарів, алкоголізм, наркоманія, агресія тощо);

 – фізіологічні та медичні (порушення гормонального фону, обміну речовин, швидкості реакцій, прийом збуджувальних ліків, хвороби нервової системи тощо).

До насильства в сім’ї призводять певні соціальні та культурні умови. До них можна віднести такі: • відсутність у соціальній свідомості чіткої оцінки фізичних покарань; • демонстрація насильства в засобах масової інформації; • права громадян на недоторканість приватного життя, власну та сімейну таємницю, закріплені у Конституції, не дозволяють своєчасно встановити факт насильства і здійснити втручання; • відсутність ефективної превентивної політики держави; • недостатнє розуміння суспільством насильства як соціальної проблеми; • низька правова грамотність населення; • погана обізнаність дорослих і дітей про свої права; • недосконалість законодавства. Основні теорії насильства класифіковано в три групи. 1. Соціально-історична або соціокультурна. Домінантна позиція чоловіків у суспільних відносинах, патріархальні культурні норми, що провокують насильство. Таким чином, причини насильствапереносяться у соціокультурну площину, сферу суперечностей суспільної свідомості з питань взаємин чоловіка і дружини та поглядів на їхні ролі в сім’ї. 2. Системно-сімейна. За цією теорією наголос ставиться на походження та форми конфлікту, вивчаються особливості взаємодії, динаміка спілкування, процеси вирішення суперечностей у сім’ях; насильство в такому разі розглядається як дисфункція всієї системи, а не просто як наслідок індивідуальної психопатології одного з членів сім’ї. Вчені виокремлюють такі чинники, що детермінують насильство: бажання самоствердитися за рахунок інших або використати когось для отримання певних вигод, пошук чи підтвердження соціальної ідентичності, «добрі» наміри «навчити розуму», «наставити на шлях істинний», емоційний стан. 3. Індивідуально-психологічна. Основна увага приділяється діагностиці генетичних та біологічних аномалій, що виявляються в порушенні фізичного (наприклад, сексуальні та інші розлади) та психічного здоров’я (захворювання нервової системи, депресивні стани, перенесені в дитинстві психологічні травми), зловживанні алкоголем та пристрасті до наркотиків, аморальних вчинках. Причини подружнього насильства багато авторів розглядають ще й в історичному контексті, тобто як пережиток минулого, коли чоловік мав закріплене не тільки традицією, а й законом право карати і дисциплінувати дружину. У свою чергу, за цією теорією, мазохістська поведінка жінок закладена в соціальній ситуації, і в будь-якій культурі така поведінка виявляється у випадках, коли: • обмежується кількість дітей, яких вони можуть народити; • жінки вважаються неповноцінними порівняно з чоловіками; • жінки економічно залежать від чоловіків; • блокується прояв сексуальності жінок; • жінки обмежені своїми ролями, які пов’язують їх із сім’єю, релігією та добродійністю. Коли такі умови зберігаються в культурі, «природа» жінок описується як слабка, пасивна, емоційна і залежна. За цією теорією «жіночу природу» також пов’язують з віктимною поведінкою жінок: мовляв, жінка своєю поведінкою «жертви» сама провокує насильство5 . Учені вказують на насильство чоловіків щодо жінок як на результат соціалізації, а також на проблему дисбалансу влади: сім’ї, у яких більшість рішень приймаються одним із подружжя, найчастіше стикаються з проблемою насильства. Усі ці чинники роблять жінку вразливою до насильства в сім’ї. Корені сучасного насильства психологи вбачають також у тому, що соціальне життя проходить в умовах жорстокої та насильницької регламентації. Прояви насильства спрямовані на демонстрацію власної сили, свого контролю над жертвою. Саме так кривдник намагається вирішити особисті проблеми, замінивши контроль над своїм внутрішнім світом і 5 Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків» своєю життєвою позицією контролем над іншою людиною. Отож, агресію викликають почуття власної безпорадності, незахищеності та невпевненості в собі. Чому це відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним «розпорядником» її життя. По-друге, тому що в українському суспільстві дівчат змалечку вчать, що сім’я – найголовніше в житті жінки, а чоловік у всьому голова і йому потрібно догоджати, не перечити і, щоб не трапилося, зберегти сім’ю. Тому, на жаль, ми стикаємося зі «змовою мовчання» та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім’ї. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство – це злочин. У суспільстві утвердилося й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільш згубно впливають на суспільну думку уявлення про те, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді досить часто поодинокі, так би мовити, випадки плавно трансформуються в систему.  Міфи і факти про насильство в сім’ї та насильство щодо дітей Наведемо найбільш поширені міфи про насильство в сім’ї. 1. Жінки, що піддаються насильству в родині, – мазохістки. Їм приємно, коли їх б’ють. Зазвичай вважається, що б’ють тих жінок, які «хочуть і заслуговують бути побитими», тому вони не кидають кривдників і терплять таке ставлення. Цей міф стверджує, що жінка отримує сексуальне задоволення від того, що її б’є чоловік, якого вона любить. 2. Жінки провокують насильство і заслуговують його. Це дуже поширене переконання свідчить про те, що проблема насильства щодо жінок – соціальна. Вона закорінена в ґендерних стереотипах, що з дитинства прищеплюються людям. Жодна людина не заслуговує на побиття, але насправді кривдник завжди знайде виправдання своїм діям, незалежно від того, як поводилася жертва. 3. Жінки, які піддаються насильству, завжди можуть піти від кривдника. У суспільстві, де жінкам запропоновано з культурної точки зору вірити в те, що любов і шлюб є для них самореалізацією, часто вважається, що вони мають право і волю піти з дому, коли насильство стає дуже серйозним. У справжньому житті існує дуже багато перешкод для жінок на цьому шляху. 4. Людина, яка одного разу зазнала насильства, назавжди стає жертвою. Пройшовши консультування у фахівців, жінка може повернутися до нормального життя, якщо цикл насильства розірваний, і жінка не перебуває в ситуації насильства та небезпеки. 5. Один раз ударивши, людина не може зупинитися. Якщо теорія психологічно набутої насильницької поведінки правильна, то кривдників можна навчити неагресивній поведінці. 6. Чоловіки-кривдники поводяться агресивно і грубо у стосунках з усіма. Більшість із них здатні контролювати свою поведінку і розуміти, де і стосовно кого можна виявляти агресивні емоції. 7. Ті, хто б’ють, не є люблячими чоловіками чи партнерами. Вони використовують любов для того, щоб утримати жінку в рам- ках насильницьких відносин. 8. Кривдники, які застосовують насильство, психічно нездорові. Ці чоловіки часто ведуть нормальний спосіб життя, за винятком тих моментів, коли дозволяють собі спалахи агресивної поведінки. Соціальний статус таких чоловіків може бути досить високим, вони можуть обіймати керівні посади, вести активне соціальне життя, бути успішними в бізнесі. 9. Чоловіки, які вдаються до насильства, є невдахами і не можуть подолати проблеми в житті. Стан стресу рано чи пізно переживають усі люди, але не всі піддають насильству інших людей. 10. Чоловіки, які б’ють дружин, б’ють також і дітей. Це трапляється приблизно в третині родин. 11. Чоловік припинить насильство, «коли ми одружимося». Жінки думають, що чоловіки припинять контролювати їх, якщо вони одружаться. Передбачається, що, отримавши своє, він повинен заспокоїтися і повірити, що вона його любить, бо шлюб є найвищим доказом любові. Але проблема в тому, що влади не буває багато, і цикл насильства продовжується. 12. Дітям потрібен їхній батько, навіть якщо він агресивний – «залишаюся тільки через дітей». Без сумніву, в ідеалі діти мають потребу в матері та батькові. Проте діти, які живуть в умовах насильства в родині, самі можуть просити матір утекти від батька, аби врятуватися від насильства. 13. Домашні сварки, рукоприкладства і бійки характерні для неосвічених і бідних людей. У родинах із вищим рівнем достатку такі події трапляються рідше. Насильство в родині не обмежується визначеними групами населення. Це відбувається в усіх соціальних групах, незалежно від рівня доходів.  Сварки між чоловіками і дружинами існували завжди. Це природно і не може мати серйозних наслідків. Сварки і конфлікти справді можуть спостерігатися в різних сферах стосунків. Прикметною рисою насильства є серйозність, циклічність, інтенсивність і наслідки. 15. Ляпас ніколи не ранить серйозно. Насильство відрізняється циклічністю і поступовим посиленням актів насильства. Це може починатися просто з критики, переходячи до принижень, ізоляції, ляпасу, удару, регулярних побоїв, а іноді має летальний фінал. 16. Причиною насильства є алкоголь. Уживання алкоголю знижує здатність контролювати поведінку, але серед кривдників багато чоловіків, які не вживають тютюн чи алкоголь. Деякі, пройшовши лікування від алкоголізму, продовжували бути агресивними і жорстокими щодо близької людини. Алкоголізм чи вживання алкогольних напоїв не може виправдати насильство. 17. Насильство в родині – нове явище, породжене сучасними економічними і суспільними змінами, темпом життя та стресами. Звичай бити дружину так само старий, як і сам шлюб. У найдавніші часи, за свідченнями, які дійшли до нас, існував закон, який відкрито заохочував і санкціонував звичай бити дружину. 18. Нині домашнє насильство – явище рідкісне. Воно залишилося в минулому, коли часи були жорстокішими і жінки вважалися власністю чоловіків. Насильство в родині – явище дуже поширене в наш час. У багатьох країнах фахівці з юриспруденції та адвокати, які спеціалізуються із захисту прав жінок, вважають, що домашнє насильство займає одне з перших місць серед тих видів злочинності, відомості про які рідко доходять до правоохоронних органів. Існування цих та інших міфів про проблему насильства в родині є додатковим тягарем для жінок, що зазнають насильства. Усе це – бар’єри на шляху до нормального життя.  Психологічні особливості особистостей та поведінки членів сім’ї, у якій чиниться насильство. Кримінологічні характеристики кривдників та жертв сімейного насильства Домашнє насильство відбувається у всіх секторах суспільства, незалежно від релігії, раси, сексуальних уподобань, професійного та освітнього рівня. Особи, які чинять насильство, намагаються одержати владу та контроль над близькими партнерами. Влада набирає вигляду стратегічної образливої тактики (фізична, сексуальна, вербальна, емоційна), що забезпечує посилення контролю. Коли образа переходить межу і  перетворюється на насильство, усе може розпочатися з порівняно незначних проявів. Коли насильство повторюється, воно стає все жорстокішим та цілеспрямованішим. Особи, які чинять насильство, не «втрачають контроль», а застосовують насильство для контролювання та одержання влади над жертвою. Кривдник чинить насильство тому, що: 1. Суспільство каже, що це нормально – занадто довго суспільство мирилося із насильством у сім’ях та не притягувало кривдників до відповідальності за насильство. 2. Це працює – тероризована насильством жертва буде казати чи робити все, щоб вижити. 3. Це вибір – кривдник вирішує чинити насильство для підтримання влади та контролю над жертвою. Так само, як і кривдник, кожна людина має проблеми, злиться та страждає від стресу, але не кожна вирішує чинити насильство. 4. Контроль – кривдник бажає одержати повний контроль над жертвою та сім’єю і може застосовувати у поєднанні насильство та образливу тактику для одержання і підтримки контролю. 5. Вивчена поведінка – така поведінка «вивчається» з дитинства, від власних батьків, від однолітків, школи, спорту та медіа. Характеризуючи осіб, які здійснюють насильство в сім’ї, кримінологи виокремлюють такі чинники їх протиправної поведінки: 1. Кривдникам притаманні такі особливості особистості, як ригідність, домінування, тривожність, швидке роздратування (особливо на провокативну поведінку членів сім’ї), низька самооцінка, депресивність, імпульсивність, залежність, низький рівень емпатії та відкритості, низька стресостійкість, емоційна лабільність, агресивність, замкнутість, підозрілість і проблеми самоідентифікації. 2. Негативне ставлення до сім’ї та неадекватні очікування від її представників: кривдник сприймає членів сім’ї як стресовий чинник, унаслідок чого постійно відчуває негативний вплив стресу, невдоволеність сімейним життям, почувається нещасним. 3. Низький рівень соціальних навичок: у кривдника відсутні навички вести переговори, вирішувати конфліктні ситуації та проблеми мирним шляхом, приймати помірковані рішення, звертатися за допомогою до інших. 4. Психологічне здоров’я кривдника характеризується вираженими психопатологічними відхиленнями, підвищеною нервозністю або депресивністю, схильністю до суїциду, які тільки збільшують ризик застосування насильства до членів сім’ї. 5. Алкоголізм та/або наркоманія кривдників є психофармакологічною проблемою, що породжує афективні порушення психіки (агресивність, гіперсексуальність, роздратованість, порушення координації, знищення самокритики й інші), наслідком яких є втрата контролю над власною поведінкою та незворотний процес деградації особистості. 6. Проблеми з фізичним здоров’ям кривдників (патологічний перебіг вагітності, перервана вагітність, важкі пологи, інвалідність тощо) є чинником, який збільшує імовірність насильницьких проявів, оскільки потужно впливає на нервову систему, викликає негативні емоції, швидке збудження, тривожність, унаслідок чого чоловік або жінка стають нерезистентними до стресорів, знижується рівень їх самоконтролю. 7. Нерозвиненість батьківських навичок та почуттів найчастіше спостерігається в молодих батьків, у яких труднощі виховання дітей викликають нервозність, репресивність, тривожність, страх, що знижують самооцінку та здатність справлятися з обов’язками батьківства, призводять до нервово-психічних розладів. Відповідно до характеристики, у типології особистостей, що чинять насильство в сім’ї, виокремлюють: – регресивний тип, який при низькому рівні власної гідності не вміє контролювати свої потяги та бажання, втрачає межі дозволеного під час виконання функції розпорядника в родині; – морально нерозбірливий тип, що характеризується брутальним типом поведінки й жорстоким ставленням до членів сім’ї, примушуванням їх вступати в сексуальний контакт із застосуванням при цьому фізичної сили, використовуючи безпорадний стан жертви; – сексуально нерозбірливий тип не має жодних ні моральних принципів, ні меж і правил у сексуальному задоволенні своїх потреб; – неадекватний тип – соціопати, які не вписуються в рамки соціальних норм і ставляться до членів сім’ї як до власності, яка не являє жодної моральної цінності і не має права на особистісні прояви. Колесо влади та контролю Колесо влади та контролю описує звичайну тактику, яку кривдники використовують для контролю над своїми жертвами, працівниками правоохоронних органів та іншими особами. За його допомогою проілюстровано механізми, вплив і логіку, що використовуються з метою обґрунтування насильницької та домінантної поведінки. Воно також відображає «моментальні знімки» насильницької техніки: фізичне й сексуальне насильство, емоційну образу, залякування, погрози, економічне насильство, використання чоловічої переваги, спроби ізолювати жертв та маніпулювання і знущання над дітьми. Хоча багато актів психологічного й емоційного насильства не пов’язані конкретно з порушенням норм, це допомагає особам, які чинять насильство, установити контроль, який часто підсилюється фізичним та сексуальним насильством.